Історичний шлях виникнення та розвитку української адвокатури доцільно простежити з того часу, коли вона була організаційно оформлена й законодавчо закріплена як особливий правовий інститут. Зокрема, ще за часів Київської Русі роль захисників у судах виконували рідні та приятелі сторін, послухи , „видоки” . Професійна адвокатура в Україні сформувалася в період польсько-литовської доби. Особливу у цьому плані відіграли Литовські статути і Магдебурське право. Згідно цих документів, захисником може бути людина яка добре обізнана з писаним правом – тобто професійний юрист. У же в 18 столітті в судах, зокрема у великокняжих – господарських, а також у гродських і земських, з’являється новий тип професійного юриста – „прокуратора, або речника”. До адвокатів пред’являлися великі вимоги. Ними могли бути чоловіки без будь-яких відхилень, повнолітні, християни, розумово й фізично дужі, свідського стану. Адвокатура України в період гетьманщини була вже визнаною як окремий стан, хоча і не була об’єднана в професійну спілку. Як самостійний правовий інститут Адвокатура в Україні була запроваджена після проведення на початку 60-х. рр. 19 століття судової реформи. Правову регламентацію інститут адвокатури дістав за „Судовими статутами”, затвердженими 20.11.1864 року. У 1870 році один адвокат обслуговував 55,3 тис. населення Харківського округу, 23,7тис. – Одеського й 32,3 тис. Київського. Цікавим є факт, що в 1894 р. українськими адвокатами Галичини була спроба скликання першого з’їзду правників і утворення своєї організації, яка допомогла б вирішувати нагальні проблеми адвокатів. Однак ця ідея не знайшла свого практичного втілення. Новий етап в історії адвокатури України пов’язаний із створенням в містах юридичних консультацій. У 1920 році їх налічувалось 160, у яких працювало 365 правозаступників. 29 жовтня 1924 р. Постановою ЦВК СРСР були затверджені Основи судоустрою СРСР і союзних республік, де зазначалось, що для надання юридичної допомоги населенню засновуються колегії правозаступників. Так у 1926 році Харківська губернська колегія захисників звернулася з пропозицією до РНК проте, що б назву „колегія захисників” змінити на „адвокатура”. 16 серпня 1939 року РНК СРСР затвердила Положення про адвокатуру СРСР. Ним були визначені завдання адвокатури, керівництво її діяльністю, структура та порядок прийому та виключення з колегії адвокатів, дисциплінарна відповідальність. Аналізуючи період діяльності адвокатури України в роки Великої Вітчізняної війни, можна зробити висновок, що її організація і діяльність визначалася умовами військового часу. Війна не скасувала існуючу колегію адвокатів, не внесла докорінних змін у правові основи їх організації і діяльності. Найбільш серйозні зміни, полягали в розширенні сфері участі адвокатів у в засіданні військових трибуналів. Подальший розвиток адвокатури був зумовлений прийняттям 20 квітня 1988 року Верховною Радою Конституції УСРС, яка і закріпила конституційні основи діяльності адвокатури республіки. Нове Положення про адвокатуру УРСР затверджене Верховною Радою України 1 жовтня 1980 року, регламентувало діяльність колегій адвокатів республіки та розширило види юридичної допомоги, що надавалося громадянам. Колегії адвокатів в Україні формувалися за територіальним принципом. Створювалися обласні і Київська міська колегія адвокатів. З 1991 року відповідно до закону України „Про підприємництво” допускаються здійснення юридичної практики за ліцензією, яка видається Міністерством юстиції особам, котрі мають юридичну освіту. Згідно з діючим законодавством в Україні в цей час до участі в ролі захисників допускалися близькі родичі, законі представники, а також інші особи. 20-22 вересня 1990 року в м. Києві відбувся установчий зміст адвокатів країни, на якому була утворена Спілка адвокатів України – незалежна, самоврядна організація метою якою було об’єднання зусиль адвокатів країни. Завершальним етапом в сучасній історії української адвокатури стало прийняття 19 грудня 1992 року Верховною Радою України Закону „Про адвокатуру”. Новий закон відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті встановити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль у суспільстві як одного з гарантів забезпечення конституційних прав і свобод громадян. (Боярський Б. В. Історія становлення адвокатури в Україні)