ПОЧАТОК Передвісники нотаріусів - табеліони, з’явилися в Стародавньому Римі. До їхніх обов’язків входило не тільки складання грамот та клопотань, але й оформлення різноманітних юридичних актів та судових паперів за винагороду і під контролем держави. Писарі-нотаріуси були відомі ще за період античної цивілізації в долині Нілу. Там і зараз є зображення писаря, який тримає калам у руці, при ньому маленька палітра з двома заглибленнями для чорної та червоної фарб - саме таким було оснащення писаря. Писар Стародавнього Єгипту мав різні сфери діяльності - його засвідчення потребували польові роботи, комерційні операції, вирішення адміністративних проблем, армія, іноді писарі виконували функції жреців. Приблизно у 720 році до нашої ери (в період Нового царства) договірне право зазнало карколомних змін. З цього моменту документ містить дату, природу здійснюваної юридичної операції, перелік свідків (фіксуються їхні прізвища, походження, сімейні зв’язки, сфера діяльності) і головне - підписи сторін і тієї особи, кого сьогодні ми називаємо нотаріусом. Стародавній Греції за часів Аристотеля, Плутарха, Діогена нотаріуси почали оформлювати та реєструвати договори, посилаючись як на приватне, так і на державне право. Cлово “нотаріус” має римське походження і відноситься до 103 року до різдва Христового. Саме при Цицероні нотаріуси отримали особливі повноваження, адже з’явилася можливість реєструвати різні акти, що підписувалися сторонами, а підписи сторін ідентифікувалися. Деяким нотаріальним актам була надана сила доказу та обов’язковості. В судових процесах за участі суду присяжних, при допитах свідків, оголошенні вироку постала необхідність у присутності нотаріуса. Професія нотаріуса набула популярність. У цей час церква затверджує міжнародну юрисдикцію, і церковні нотаріуси стали виконувати нотаріальні дії в будь-якому куточку Римської імперії. РОЗВИТОК Візантійці, як і римляни, були чудовими юристами, вони продовжили римські традиції. В шостому столітті імператор Юстиніан, що правив з 527 по 565 роки, став першим діячем цієї епохи, який об’єднав нотаріусів у групи та колегії і видав повну збірку юридичних законодавчих актів. Юстиніан офіційно затвердив судового нотаріуса, якому було доручено стати суддею, вершити свободу правосуддя і редагувати юридичні акти. Саме законодавство Юстініана визначило для нотаріусів місце вчинення нотаріальних дій - нотаріальну контору, повноваження, в рамках яких вони діють, порядок роботи, адміністративну відповідальність нотаріусів перед Міністерством юстиції, рівень юридичної підготовки для призначення на посаду нотаріуса, чисельність нотаріусів в адміністративному районі. З 814 р. починається уніфікація юриспруденції. Указом від 832 р. визначені умови та оплата нотаріальних послуг. Нотаріуси приймали присягу, всі дії повинні були реєструватися тільки в межах власного графства. За середньовіччя професія нотаріуса стала однією з найпрестижніших та шанованих. В Болоньї була заснована перша в світі школа нотаріусів, що згодом перетворився на університет. Саме за період епохи Відродження надруковано багато праць з області нотаріату та права. Нотаріуси були найосвіченішими людьми того суспільства, тому що навіть при вступі до учбового закладу до кандидатів висувалися високі вимоги - вони мали вміти читати не тільки рідною мовою, а й латиною, писати двома мовами без помилок. 01.01.1834 р. в Речі Посполитій набрав чинності закон, який надавав визначення нотаріусові, як особі, наділеній публічною довірою. Нотаріус хоч і не був державним службовцем, але під час своєї діяльності мав захист, аналогічний до нього. Було створено нотаріальне самоврядування, органом якого стає Нотаріальна палата. На Русі перші правові закони в другій половині IX століття стали провісниками майбутнього російського нотаріату. Головне перетворення, що мало важливий вплив на подальший історичний розвиток нотаріальної справи в Росії, зробив великий реформатор - Петро Великий. Своїм Указом від 09.12.1699 р. він наказав:”… совершать всякие крепости… не у площадных подьячих на Ивановской площади в Москве, а в соответствующих приказах, куда надлежало … присылать раз в два месяца все крепости, совершаемые в городах”. Соборне Укладення - “Кодекс Законів Російської держави”, прийняте Земським собором 1649 року, а потім логічна крапка - “Положення про нотаріальну частину”, затверджене 14 квітня 1866 року імператором Олександром II, - це законодавчі акти, на базі яких створювався та розвивався нотаріат тих часів. Після Жовтневої революції нотаріат вперше згаданий 23.03.1918 p., коли Рада Народних Комісарів Москви та Московської губернії прийняла постанову, якою скасовувалося Положення про нотаріальну частину і вводилося нове - „Положення про муніципалізацію нотаріальних контор”. В період переходу до Нової Економічної Політики увага радянської влади до нотаріату поновлюється. Декретом Ради Народних Комісарів від 02.08.1921 р. встановлено, що посвідчення угод та договорів проводиться нотаріальними столами губернських відділів юстиції та повітовими бюро юстиції. В січні 1922 р. були надруковані “Тези про нотаріат”, де підкреслювалося, що в радянській державі нотаріат є державною установою, «а все злементы гражданско-правовых отношений между нотариусами и клиентами, свойственные капиталистическим странам, по вознаграждению за услуги не должны иметь места». 04.10.1922 р. прийнято “Положення про державний нотаріат”, яке стало основою радянського нотаріату, а вже 14.05.1926 р. ЦІК та СНК СРСР ухвалили постанову “Про основні принципи організації державного нотаріату”, на основі якої в союзних республіках були розроблені та прийняті аналогічні положення щодо державного нотаріату. Положення про державний нотаріат у нових редакціях затверджувалися 30.07.1930 p., 31.112.1947 p., 30.09.1965 року. Шоста сесія Верховної Ради СРСР VIII скликання 19.07.1973 р. ухвалила Закон СРСР “Про державний нотаріат”. НАШ ЧАС 02.09.1993 р. в Україні був прийнятий Закон України “Про нотаріат”. Сам факт, що вже через два роки після проголошення Акта про незалежність України одним з перших був ухвалений Закон, який по-новому на той час регламентував діяльність українського нотаріату, підтверджує його важливість.